МКС зазнає атак: не можна допустити провалу роботи спеціального трибуналу в Україні — Шевчук

Система міжнародного кримінального правосуддя переживає одне з найважливіших випробувань з часу ухвалення Римського статуту.

Від його результату залежить не лише те, чи понесуть відповідальність російські лідери за агресію проти України, а й те, чи зможуть сильні держави знову зробити висновок, що війна, окупація та масове насильство не мають для них жодних реальних персональних наслідків.

Протягом багатьох років Росія веде системну кампанію з дискредитації Міжнародного кримінального суду. Вона посилилася в міру того, як перспектива персональної відповідальності за вторгнення в Україну ставала дедалі реальнішою. Цей тиск проявляється через політичний вплив, інформаційні операції, юридичні аргументи, покликані поставити під сумнів юрисдикцію суду, атаки на легітимність міжнародних інституцій та спроби перетворити питання суверенітету на щит від відповідальності.

Тиск на МКС не слід розглядати як окрему інституційну суперечку. Це частина ширшої боротьби за те, чи діє міжнародне право у випадках, коли ймовірними винуватцями є високопосадовці ядерної держави з глобальним впливом. Мета Росії очевидна — домогтися того, щоб Володимир Путін і політичне та військове керівництво, відповідальне за війну проти України, ніколи не постали перед судом.

Відсторонення прокурора МКС Каріма Хана від виконання обов'язків на тлі суперечок навколо роботи суду, а також вихід або погрози виходу з системи Римського статуту з боку таких держав, як Малі, Нігер і Венесуела, є тривожним сигналом. Кожну інституційну кризу, кожну публічну атаку на суд і кожен відступ від принципу міжнародної кримінальної відповідальності використовують ті, хто найбільше зацікавлений у послабленні цієї системи.

Небезпека полягає не лише в репутаційних втратах. МКС залежить від політичної підтримки, співпраці держав, виконання ордерів на арешт, доступу до доказів і готовності урядів виконувати його рішення навіть тоді, коли це незручно. Суд без механізмів примусу не може ефективно функціонувати. А суд, легітимність якого постійно ставлять під сумнів держави, політики та добре організовані мережі дезінформації, стає дедалі легше ігнорувати.

Для України це робить створення спеціального трибуналу за злочин агресії нагальною необхідністю.

Роль МКС залишається незамінною. Його розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду мають вирішальне значення як для жертв, так і для збереження доказів. Проте злочин агресії становить окрему юридичну та політичну проблему. Він стосується рішення керівництва держави розпочати незаконну війну. Тому відповідальність має бути спрямована на тих, хто планував, готував, розпочав або здійснював вторгнення — найвище політичне та військове керівництво держави-агресора.

Саме тому необхідний спеціальний трибунал. Він має зосередитися безпосередньо на російській агресії проти України та встановити індивідуальну кримінальну відповідальність тих, хто ухвалив рішення розв'язати війну. Такий трибунал не замінить МКС, а доповнить його, заповнивши юрисдикційну прогалину, яка досі не дозволяла наявним міжнародним механізмам повною мірою переслідувати керівництво за злочин, що лежить в основі цього конфлікту.

Ставки надзвичайно високі. Якщо Росії вдасться уникнути відповідальності за агресію, це лише посилить сигнал, який міжнародна спільнота вже надто часто чула: міжнародне право є обов'язковим для слабших держав, але предметом торгу для сильніших.

Такий результат заохочуватиме майбутніх агресорів, підриватиме заборону на застосування сили та послаблюватиме базову систему міжнародної безпеки, сформовану після Другої світової війни.

Тому спеціальний трибунал — це не символічний проєкт. Це практичний юридичний механізм, покликаний захистити принцип, за яким кордони не можна змінювати силою, а політичні лідери не можуть ховатися за державною владою, коли санкціонують незаконну війну.

Вже зараз є спроби дискредитувати цю ідею. Критики стверджують, що трибунал буде вибірковим, політично мотивованим або несумісним із міжнародним правом. До таких аргументів необхідно ставитися серйозно, однак вони не повинні ставати виправданням для бездіяльності.

Кожен міжнародний суд працює в політичному середовищі. Це не означає, що його діяльність є нелегітимною. Належною відповіддю має стати створення трибуналу з чіткою правовою основою, надійними процесуальними гарантіями, незалежними суддями, захистом права на справедливий суд і переконливою інституційною структурою.

Альтернативою цьому є не нейтралітет. Альтернативою є безкарність.

Ця дискусія також оголює ширшу проблему міжнародного кримінального правосуддя. МКС тривалий час критикували за історичну концентрацію на ситуаціях в Африці. Такі зауваження заслуговують на повагу: міжнародне правосуддя не може бути переконливим, якщо його сприймають як вибіркове або як систему, в якій одні регіони перебувають під постійною увагою, тоді як дії потужних держав не отримують належної оцінки.

Проте відповіддю на це має бути не послаблення МКС і не подальше скорочення масштабів його роботи. Навпаки — необхідно зміцнювати універсальність його мандата.

МКС — не «африканський суд». Він створений для розгляду найтяжчих злочинів незалежно від того, де вони були скоєні, якщо національні юрисдикції не бажають або не здатні здійснювати реальне переслідування винних. Його легітимність залежить від здатності продемонструвати, що його принципи застосовуються в усіх регіонах і до всіх злочинців, незалежно від їхнього геополітичного статусу.

Росія добре розуміє політичне значення цієї дискусії. Її вплив у деяких частинах Африки зростає не лише в економічній чи військовій сферах, а й у дипломатії та інформаційному просторі. Представляючи міжнародне кримінальне правосуддя як західний політичний інструмент, Москва намагається зміцнити ширший наратив про те, що механізми відповідальності є вибірковими, колоніальними і тому їх можна відкинути.

Цей наратив має силу саме тому, що експлуатує реальні розчарування та історичні образи. Європейські держави не можуть протистояти йому лише деклараціями про принципи. Вони мають своїми послідовними діями довести, що міжнародне право не є інструментом, який застосовують лише проти політичних опонентів.

Підтримка відповідальності за злочини проти України при одночасному ігноруванні звірств в інших частинах світу лише послаблюватиме справу, яку вони прагнуть захистити.

Тому майбутнє МКС і майбутнє спеціального трибуналу щодо України тісно пов'язані. Обидва механізми ґрунтуються на одному принципі: жоден лідер не повинен стояти над законом.

Санкції проти посадовців МКС, політичні спроби обмежити юрисдикцію суду та кампанії, спрямовані на підрив його авторитету, — це не просто технічні суперечки. Це атаки на саму ідею про те, що міжнародні злочини потребують міжнародної відповіді. Якщо ці атаки досягнуть успіху, наслідки вийдуть далеко за межі України.

Боротьба України за відповідальність стосується не лише минулого. Вона визначає правила, за якими вестимуться майбутні війни. Переконливий спеціальний трибунал щодо злочину агресії продемонстрував би, що рішення розпочати загарбницьку війну не перебуває поза межами дії закону.

Він зберіг би можливість того, що навіть найвпливовіші люди, які ухвалюють такі рішення, одного дня постануть перед судом.

Європа, Україна та держави, віддані міжнародному правопорядку, не повинні допустити, щоб цей напрямок було згорнуто. МКС необхідно захищати, реформувати там, де це потрібно, і забезпечувати політичною підтримкою, необхідною для виконання його мандата.

Водночас спеціальний трибунал має перейти від політичних дискусій до інституційної реальності.

Правосуддя можуть затримати війна, сила та дипломатія. Але вони не повинні його перемогти.